Урок літератури рідного краю

Тема.  Моя земля – це полум′я півоній.                                                                     Це шир степів, розливи синіх гір…  Г. С. Корнієнко

Мета: продовжити знайомити учнів з життєвим та творчим шляхом поетів                     рідного краю, серед яких – Григорій Силович Корнієнко;        прилучати до кращих надбань літератури рідного краю, до  активного  читання творів,  прививати почуття гордості за своїх земляків;

           розвивати творчі здібності учнів,  формувати естетичні смаки;

           виховувати особистість, яка шанує історичне минуле та сучасне    регіону, любов до рідного краю.

Тип уроку: комбінований

Вид уроку: урок-дослідження

Обладнання: портрет Г.С.Корнієнка, збірка поезій поета «Ростки життя»; презентації учнів; епіграф до уроку; мультимедійний супровід.

                                                                         Бережи своє рідне, бережи, щоб

не виродитися, щоб не забути

народу, з якого вийшов.

Бережіть свою віру, звичаї, свою мову –

і тим збережете національну

історію свою…

І.Огієнко

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Учитель. - Доброго дня! Доброго, теплого, сонячного дня! Олександр Дюма, видатний  французький письменник, коли чекав гостей на звану вечірку, у гардеробі вішав табличку з написом: «Отут, разом з одягом, залишайте свій поганий настрій». Мені б дуже хотілося, щоб і ви залишили негатив, якщо такий є, за дверима класу і налаштувалися на роботу.

ІI. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Вступне слово вчителя з елементами евристичної бесіди.

Учитель.  Нам добре відомі імена таких українських поетів, як Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, П.Тичина, М. Рильський, В. Сосюра й багато інших.          - А кого ви знаєте з поетів рідного краю?                                       (Ганна Пастушенко, Алла Орел, Ольга Пустовгар, Олександр Тисячний, Григорій Корнієнко, Григорій Грабов′юк).                                                               - Чим нам близькі ці поети?

         - Чи можемо ми пишатися митцями свого регіону?

         - Чим приваблюють вас вірші поетів Ставищенщини?     

ІII. Оголошення теми й мети уроку.

 Учитель. Безмежно красивий наш край і в блідо-рожевому вінку з весняних квітів, і в золотавому багрянці щедрої осені. Надихає ця краса на творчість митців, які на честь рідної землі складають вірші.                                             Ставищенщина багата на видатних і талановитих людей. Усіх їх об’єднує велика любов до рідної землі та її мешканців. Кожен з нас має знати їхні імена, шанувати творчі здобутки, учитися в них любові до рідної землі, берегти нашу Батьківщину для нащадків.                                                                       Ми горді тим, що серед кагорти письменників Ставищенщини значне місце належить нашому землякові, корінному журавлянину, на жаль, уже покійному  Григорію Силовичу Корнієнку.                                                            Тому на сьогоднішньому уроці ми ближче познайомимося з  життєвим  та творчим шляхом поета.                                                                           Готуючись до уроку, ви працювали індивідуально та в групах з різними джерелами, знаходили матеріал у шкільному музеї, сільській бібліотеці, періодиці.                                                                                                                      До слова запрошуються учні І групи.

(Додаток 8.5, слайд № 1)

  Учень 1. Наша група досліджувала життєвий шлях Г.С.Корнієнка. Ми відвідали дружину поета Софію Петрівну, його однокласників Мартинюка Сергія Миколайовича та Кошинську Надію Трифонівну, відшукали  ілюстративний матеріал про життя поета, його рідних. Увесь зібраний матеріал ми узагальнили й створили інформаційний проект з мультимедійним супроводом, який назвали  «Жив на землі поет…»

Учень 2.  Я вважаю,  що життєвий шлях Григорія Силовича дуже складний. Проте ми спробуємо розкрити основні віхи його життя.                            Григорій Силович Корнієнко  народився на чудовій славнозвісній Київщині в тихому мальовничому селі Журавлиха 7 квітня 1929 року. Зовсім рано, у 1933 році, помер його батько. Мати, Агафія Євтихіївна, залишилася з двома маленькими дітьми – Гришею й Ганною (1929 р.н.). У 1936 році матір заслали  на Соловки, через невчасну сплату податків. Григорій виховувався  в будинку сиріт у селі Журавлиха. Його сестра померла в 1938 році. Через три роки повернулася із заслання мати. У 1947 році вона одружилася вдруге з Тивоном Степановичем.

(Додаток 8.5, слайд № 2)

Учень 3. Григорій у дитинстві був рухливим, непосидючим, любив бути в центрі уваги, брав активну участь у різних заходах, ходив до церкви, був пономарем, мав багато друзів. У нього був добрий слух, чудовий голос, грав на мандоліні.         

(Додаток 8.5, слайд № 3,4)

         Зі спогадів однокласників, Мартинюка Сергія Миколайовича та Кошинської Надії Тихонівни, вимальовується образ скромної, тактовної, надзвичайно працьовитої людини. Вони розповіли, що Гриша вчився дуже добре, був прекрасним «артистом», мріяв виступати  на сцені, але хвороба перекреслила життєві плани та мрії юнака.

Учень 4. У дванадцять років Григорій захворів грипом, що дав ускладнення – поліартрит суглобів. Десять років юнак був прикутий до ліжка.                          Але хіба можна сказати «прикутий», коли він весь у роботі, у творчості, у наступі. Він робить усе, щоб перемогти самого себе. Прикутий хворобою до ліжка, закінчив десять класів. Приймати іспити приїжджали вчителі зі Ставищ. Юнакові допомагали друзі, вчителі, а особливо мати.

(Додаток 8.5, слайд 5)

Учень 1. Восени 1958 року Софія Петрівна, молода дівчина з міста Звенигородки Черкаської області, була направлена в Журавлиське сільпо помічником бухгалтера. Тут зовсім випадково познайомилася  з Григорієм. У жовтні 1959 року вони й одружилися. Софія стала для нього і другом, і порадником, та й взагалі, найдорожчою людиною.

(Додаток 8.5, слайд 6)

Учень 2. Григорій Силович працював позаштатним кореспондентом районної газети «Прапор Леніна», у польовому таборі випускав «листок трудової слави», проводив політінформації серед працівників господарства.             У 1958 році став завідуючим сільською бібліотекою. Разом з ним стала працювати й Софія Петрівна. Незабаром прийшов успіх – бібліотеці було присвоєно звання «відмінної». У цей час пише вірші, друкується в періодиці.        У 1969 році вступає на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Учень 3. Його вірші з′являються в «Київській правді», «Сільських вістях», журналах «Заспів», «Україна», «Дніпро», «Дивослово», «Малятко». Тоді ж Корнієнко взяв собі псевдонім Григорій Діброва.                                                       До віршів «Голос хліба», «Мете яблунева пороша» написав музику  композитор Володимир Постолака. Деякі інші поклав на музику рівненський композитор Олександр Безсалов.

(Додаток 8.5, слайд № 8,9,10)

Григорій мав дружні зв′язки з  Леонідом Гребеньовим – керівником любительської кіностудії при Ставищенському будинку культури,                            М. Рильським, В. Забаштанським, М. Міщенком, В. Новицьким, про що свідчать книги з автографами, листи.

(Додаток 8.5, слайд № 11)

Учень 4. Найбільшим щастям для Григорія була сім′я, робота, друзі. Дружина – турботлива мати, надійна помічниця і вдома, і на роботі – 24 роки пропрацювали пліч-о-пліч в бібліотеці; радість – непосидючий Василько, сором′язлива Тамара.                                                                                     Видавництво «Радянський письменник» почало готувати до друку збірку  його віршів. Але з різних причин перша збірка «Ростки життя» вийшла у світ лише в 1995 році, після смерті Григорія Силовича.(Додаток 8.5, слайд № 12). Григорій Силович Корнієнко помер 4 квітня 1994 року.

Учитель. Дякуємо вам за цікаві, змістовні повідомлення. Лише хочу доповнити, що Григорій Силович у 1955 році на І фестивалі молоді Києва й Київської області за свої  вірші одержав Диплом І ступеня, а перші його поезії були надруковані 1959 року в газеті «Червоний колективіст».                         Тож спробуємо сьогодні ніжним дотиком душі доторкнутися  до його поетичної збірки «Ростки життя», розкрити перед собою такого відомого й, здається, невідомого Корнієнка Григорія Силовича.                                                     Перш, ніж запросити вас до поетичної мандрівки стежками рідного краю, де ми зустрінемось з поетом і його творчістю, мені хотілося б, щоб у кінці уроку ви дали відповідь на запитання «Чи можна поезії Григорія Корнієнка назвати уроками життя?»        

Учитель. – Готуючись до уроку, ви самостійно обирали тематику проектів.                  Перш, ніж надати слово учням ІІ групи, давайте згадаємо, що вам                   відомо про ліричний твір як жанр?                                                                                                                          (Учні  відповідають).

Учитель. Зверніть увагу на дошку.

Ліричний вірш – це здебільшого невеликий за розміром твір, у якому основним мотивом звучить якесь особисте поетове почуття, характерне для інших людей.

         У ліричних поезіях, звичайно, присутній ліричний герой.                           Ліричний герой – це умовна дійова особа, внутрішній світ якої (думки, почуття, переживання) відображаються в ліриці.

Учитель. Тепер я надаю слово ІІ групі.

Учень 1. Тема нашого проекту – «Патріотичні мотиви лірики                     Г. Корнієнка».     Працюючи над даним проектом, члени нашої групи дійшли до спільної  думки: у творах Г. Корнієнка багато автобіографічного. У своїх віршах поет оспівав  рідне село, Ставищенщину.  Саме тут розкривається синівська любов до рідного краю, почуття національної гордості.

Учень 2. Патріотичні мотиви звучать у поезії «Моє село». (Додаток 8.5.1)  У перших рядках вірша згадується історичне минуле рідног

  о села, те, що довелося пережити:                                                                                                      Не раз бродило лихо крутояром,                                                                   Не раз гроза гонила чорні хмари,                                                                       Не раз життя стискали обручі.                                                Але настав той світлий час:                                                                                                Моє село! З безодні ти вставало,                                                                    І прояснилось змучене чоло…                                                     Згадує своє босоноге дитинство:                                                                                        …Хіба не тут, в долині, вирувало                                                                  Дитячих літ блакитне джерело.                                

         Ліричний герой захоплюється красою рідного краю, все для нього тут рідне, близьке:                                                                                                                               Хіба не тут садів зелена клечень?                                                                   В ставу купають верби батоги.                                                                       Спустивсь на землю чорнобривий вечір,                                                             І зорі в гнізда капають лелечі         ,                                                                          І за селом ромашкові луги…                                                        В останній строфі добробут свого села вбачає в спільній праці:                                              І трактори гудуть у післягроззя,                                                                     І сонцем наливається колосся,                                                                         І люди йдуть до спільної мети.                                                     Виразність поезії досягається широким використанням метафор: «лихо бродило», «гроза гонила хмари», «купають верби батоги».                            

Учень 3. Мене захопила поезія Григорія Силовича «Ставищенщино люба моя», яка пройнята любов’ю  до рідного краю. (Додаток 8.5.2). Читаєш поезію, і  в  уяві постають рідні поету місця: ріка Тікич, переліски:                                               …В′ється Тікич – ріка голуба.                                                                        Зеленіють густі переліски,                                                                               Наша гордість, наша журба.                                                                  Ці місця настільки милі, що ліричний герой  вслухається в кожний звук: чує шум тополі, спів соловейка, шептання пшениці:                                                                  За селом у безмежному полі                                                                           Розшумілись високі тополі.                                                                             Чути трель у саду солов′я.                                                                              Біля шляху глибокі криниці.                                                                                Чародійне шептання пшениці,-                                                                           Ставищенщино, радість моя.                                              Захоплюється працьовитістю людей, адже саме вони своєю працею прославляють рідний край:                                                                                                         В роки щастя, в годину розлуки                                                                     Бачу я твої стомлені руки,                                                                                 Твою працю, що сонцем сія.                                                         У даній поезії  автор широко використовує епітети, які допомагають  глибше осягнути почуття ліричного героя, побачити красу рідного краю: «безмежне поле», «високі тополі»,  «глибокі криниці», «ріка голуба» і т.д.

Учитель.  Дякуємо вам  за  цікаві  повідомлення.  Ми побачили, що Григорій Силович зумів у своїх поезіях розкрити всю красу рідного краю, довів, що  найріднішими є ті місця, де людина народилася, зросла, де пройшло босоноге дитинство.

А  тепер  вашій  увазі  презентація  проекту  учнів  ІІІ групи.

Учень 1. Для  свого  творчого  проекту  ми  обрали  тему  «Батьківщина розпочинається з родини». Адже кожен знає, що саме батько й мати – це ті люди, які вселяють в душі своїм дітям найкращі почуття, дають зрозуміти, що любов до Батьківщини розпочинається з любові до рідної домівки, рідного села.

Учень 2. Опрацювавши збірку «Ростки життя», прослухавши життєвий шлях Григорія Силовича, стало зрозуміло, що мама  стала для поета і його другом, і порадницею, і мудрим наставником. Мріяла, щоб син виріс справжньою людиною.                                                                                                                          Поезія «Мамині очі» (Додаток 8.5.3) розкриває всю сутність  образу матері. Ліричний герой зачарований материнськими очима, які були «озорені, мов ранішня роса», «немов озерця», «прозорі й чисті, сповнені краси». Але поряд з цим вони «тривожні». Мабуть, мати тривожилася за долю своїх дітей. Далі доповнює, що «вони були і радісні, й скорботні, байдужими ніколи не були». Довелося все пережити матері: і радість, і біду. Але ніколи вона не була байдужою. Цьому  й навчала  своїх дітей. За це ліричний герой щиро їй вдячний, і «поки б′ється в грудях …серце, очей тих сяйво вже не погасить».

Учень 3. Коли Григорію Силовичу було чотири роки, помирає його батько. Зрозуміло, що вся відповідальність за виховання дітей лягає на плечі матері. А як хотілося відчути сильне батьківське плече, отримати мудру батьківську пораду! Мабуть, саме тому у збірці з′явилася поезія «Батьків заповіт». (Додаток 8.5.4).                                                                                                     Що ж заповів батько своєму синові?                                                                        Заповів мені батько співанки,                                                                          Рідну мову, як спів солов′я.                                                                            Чисті зорі і сонячні ранки,                                                                               І тебе, щира земле моя.                                                                            Ні, не багатства заповів він йому, не матеріальні статки, а найсвятіше – духовні цінності, завдяки яким людина розуміє й визнає себе частиною своєї Батьківщини. Стає зрозуміло, що не буде втрачено зв′язку з рідним народом тоді, коли син знатиме народну пісню та рідну солов′їну мову, щиро любитиме свою землю.                                                                                            Будучи щирим українцем, батько залишає у спадок ще й гостинність, яка так характерна нашій нації. Дає настанову, щоб син не втратив людську гідність.                                                                                                                              Залишив і сади буйновіті,                                                                              І гостинність, і гідність людську…                                                         Та найбільшою гордістю для поета є те, що                                                                   …Залишив найпрекраснішу в світі                                                                 Батьківщину в пшеничнім вінку.                                                            Висновок постає лише один: батьків заповіт не можна порушити, тому син всім серцем намагається виконати його: бути гідним свого роду, любити й прославляти свою Батьківщину, берегти рідну мову, традиції та звичаї українського народу.                                                                                   

 Учитель. Дякуємо за змістовне  дослідження та цікавий виступ ІІІ групі. Звичайно, саме батьки є осередком формування життєвих ідеалів дитини. Стає зрозуміло, що з рідної домівки, з батьківського мудрого слова, материнської  колискової  розпочинається утвердження духовних цінностей: любові до рідного краю, його народу, мови.

         А зараз послухаємо виступ ІV групи, яка ознайомить нас зі своїм творчим проектом.

Учень 1. Перечитуючи збірку Г.С. Корнієнка, ми помітили, що він у своїх творах оспівує не лише красу рідного краю, своє дитинство, працьовитих людей, але й звертається до трагічних сторінок історії – відображає страшні картини голодомору 33 року. Тому творчий проект  ми назвали рядками його поезії «33-ій - людомору грізна круговерть».                          

Учень 2.  Центральною поезію цієї тематичної групи є  «Печальний спомин». (Додаток 8.5.5). Мабуть, в чотирирічного хлопчика в пам′яті закарбувалися  страшні картини голодомору: смерть батька, земляків:                                                            Земляків і батька хоронили                                                                                     Без попа, без півчі, без труни.                                                                    Озивався смуток край могили                                                                         Відзвуком скорботної струни.                                                               Найбільше хвилювало ліричного героя те, що немає могили батька:               

                            Я прийшов до батечка у гості,                                                                        та його могили не знайду.                                                                      Не знайде цієї могили не тільки він, а мільйони таких, як він. А як йому хотілося вшанувати пам′ять про нього!                                                                                   Я б хотів берізку білокору                                                                              в узголов′ї вашім посадить…                                                                          Та не лише це питання хвилює ліричного героя. Він хоче, щоб про ті жахливі роки пам′ятали  всі, застерігає, щоб такі сторінки історії більше не повторилися:                                                                                                         … Про жахливі роки людомору                                                                        Хай вона (берізка         ) у світ прошелестить.

Учень 3. Найтрагічніша сторінка          історії нашого народу – це голодомор. Так хотілося їсти, що люди втрачали розум, йшли на необдумані вчинки.                          Так у своїй наступній поезії «Голос хліба» (Додаток 8.5.6) Григорій Корнієнко створює образ голодного хлопчини, якому «ввижалися в хаті окрушки», «учувався і звук сухарів, і житньої скибочки оклик…».                           Та раптом хлопчик відчув голос хліба, і надія воскресла:                                                Шептав йому голос:                                                                                         - Я хліб, я вернувсь,                                                                                         Мене твоя мати принесла.                                                                                Остання строфа поезії наголошує,         що хліб – це святе. Тільки той знає справжній смак хліба, уміє його цінувати, хто пережив страшні роки голодомору. Звідси прихований висновок і водночас заклик до своїх сучасників – бережіть хліб!                                                                                                            Без хліба ти, доле, скорботна й сумна.                                                                І висохне в жилах кровинка.                                                                                     Яка ж ти буваєш духмяна й смачна                                                                         Малесенька хліба шкоринка!                                                                                 Учень 4. Я хочу доповнити виступи своїх однокласників і сказати, що до даної поезії композитор Володимир Постолака написав музику. Ця пісня неодноразово звучала на районних оглядових конкурсах педагогічних колективів у виконанні  наших вчителів (багато з них уже є пенсіонерами). 

Учитель. Дякуємо за цікаві дослідження. Дійсно, тематика  творчості Г.Корнієнка  багатогранна. Почуття  патріотизму, любові до рідного краю, до Батьківщини, матері, батька, до історичного минулого – усе це  тісно  переплелося  у  віршах  поета.                                                                            Отже, ми прослухали презентації проектів груп, які ознайомили нас      з  патріотичною лірикою  Г.С. Корнієнка. Як підсумок до сказаного, я запрошую вас взяти участь у  складанні інформаційного грона характеристики ліричного героя поезій поета.

- Згадайте поезії, прослухані сьогодні на уроці.

-  Ліричний герой поезій Г.С. Корнієнка: який він?

(На дошці і в зошитах учні складають інформаційне гроно. Додаток 8.5.7).

Учитель. Підсумовуючи сказане, мені хотілося б додати: творчість Г.С.Корнієнка багатогранна. На одному уроці ми не можемо охопити всю тематику його поезій.  Я гадаю: ми продовжимо вивчення збірки «Ростки життя» на наступних уроках літератури рідного краю. Завершуючи розмову про Г.С. Корнієнка, мені хотілося б почути від вас відповідь  на запитання:

   - Чи  можна  поезії Г.С. Корнієнка назвати «уроками життя»?

(Учні   відповідають).

Учитель.  Я  також  вважаю, що поет, який безмежно любив свій рідний край, людей, які  в  ньому живуть, оспівав красу природи свого села, може і повинен бути для молоді зразком для наслідування. Його творчість – це дійсно книги життя.

Учитель. Діти, як ви гадаєте, чи легко бути поетом?

                                               (Відповіді учнів)                                                

Учитель. Так. Це дійсно тяжка праця. Для того, щоб створити отакі поезії, треба, насамперед, мати почуття гордості за свою країну, свій народ, його історичне минуле, пишатися тим, що ти є українець.                                                          Нашу наступну частину цього проекту ми назвали  «Перші  поетичні   сходинки».                                                                                                                     Я хочу познайомити вас з поезіями учнів, які спробували свої сили на поетичних сходинках.                                                                                                       (Учитель зачитує поезії Дем′янюк Тетяни, учениці 6 класу, Орлівської Юлії, учениці 10 класу, та  Полякової Ірини, випускниці) (Додаток 8.5.8)

IV. Рефлексійно  – оцінювальний етап уроку

Учитель. Ми  завершуємо наш урок.

 - Як ви думаєте, чи змогли ми досягти поставленої на уроці мети, чи здійснились ваші очікування щодо уроку?

    1. Інтерактивна вправа «Займи позицію»

 -  Чи доцільно проводити уроки літератури рідного краю?  Довести свою думку: «Так» чи «Ні».   

  2. Рефлексія  психологічного  стану  учнів

Учитель. Якими  фарбами ви позначили б свої  почуття  сьогодні  на  уроці?

(Відповіді учнів)

Учитель. А  чому  саме  такі  ви  обрали  фарби?

(Відповіді  учнів)

 (Тому що поезії сповнені чистотою, щирістю, любов’ю, добром.                 Тому  й  кольори ми підібрали  відповідно до змісту поезії, які сьогодні вивчали.)

3. Пояснення епіграфа до уроку.        

4. Оцінювання  (коментування оцінок).

V. Домашнє  завдання.

Учитель. Я  пропоную  вам  написати твір – есе «Які життєві  уроки подарували мені  поезії Г.Корнієнка?»